Євген Маланюк – самобутній митець української діаспори

 

Євген Маланюк увійшов в історію української літератури як тонкий лірик, багатогранний поет. Його вірші не подібні один на одного, та всі однаково не залишають читача байдужими. Життя автора поезії “Стилет чи стилос”, яка входить до програми ЗНО, багате на перипетії. Розгляньмо його біографію!

Євген Филимонович Маланюк народився 20 січня 1897 року в Архангороді на Херсонщині (тепер село Новоархангельск Кіровоградської обл.).

Закінчив Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початком світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої його направили на Південно-Західний фронт, де Є. Маланюк познайомився з начальником штабу першої Туркестанської дивізії полковником Євгеном Мєшковським, який після вибуху Жовтневої революції закликає його повернутись на Батьківщину, щоб взяти участь в обороні Української Держави.

Євген Маланюк працює в Генеральному Штабі України, пізніше стає ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР.

У 1920 році опиняється в таборі для інтернованих поблизу польського міста Коліша. Разом із кількома друзями (Ю. Дараган, М Чирський, М. Грива та інші) видає журнал “Веселка”, де побачили світ його перші поезії.

1923 року разом із Михайлом Селегієм і Михайлом Осикою випускає в світ невелику збірку поезій “Озимина”. Пізніше перебрався до Чехословаччини, там у Подєбрадах закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії. Брав активну участь у суспільно-політичному житті.

У міжвоєнний період з’являються в світ його збірки поезій “Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939).

Наприкінці другої світової війни Євген Маланюк переїжджає до Німеччини, а пізніше до Нью-Йорка. Вже за океаном виходить його поема “П’ята симфонія” (1954), збірки “Влада” (1951), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964).

Культурологічні розвідки та літературно-критичні праці зібрані в двох томах “Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його смерті побачила світ збірка “Перстень і посох” (1972).

Після одруження тридцятитрирічного письменника з Богумілою Савицькою, поет нарешті знайшов спокій родинного життя в складних умовах еміграційного побуту в Польщі.

У червні 1949 року поет переїжджає до США. Спершу працює фізично, потім — в інженерному бюро в Нью-Йорку. В цьому мегаполісі 16 лютого 1968 року Є.Маланюк і помер. Похований на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі, яке часто називають українським пантеоном.

В його поемі «Посланіє» (1925–1926 рр.) читаємо:

Як в нації вождя нема,

Тоді вожді її – поети:

Міцкевич, Пушкін недарма

Творили вічні міти й мені –

Давали форму почуттям,

Ростили й пестили події,

І стало вічністю життя

Їх в формі Польщі і Росії...

Вірші Євгена Маланюка динамічні, вирізняються риторичністю, історіософічністю. Наскрізний образ текстів – Україна («О земле вічна, ти одна на світі!»), що постає Степовою Елладою, яка попри крижані історичні вітри «вогонь буття не загасила», бо живить її «невичерпальний дух» і «непереможна сила» українського роду.

Праці:

1. Вибрані поезії: 1923–1943. Львів–Краків, 1943
2. Нариси з історії нашої культури. Нью-Йорк, 1954
3. К., 1992
4. Остання весна. Нью-Йорк, 1954
5. Поезії. Нью-Йорк, 1958
6. П'ята симфонія. Філадельфія, 1954
7. Серпень. Нью-Йорк, 1964
8. Книга спостережень, т. 1–2. Торонто, 1962–66
9. Земна мадонна: Вибране. Пряшів, 1991
10. Поезії. Львів, 1992
11. Книга спостережень: Фрагменти. Від Кобзаря до нації: Студії і роздуми. К., 1995
12. Книга спостережень: Статті про літературу. К., 1997
13. Невичерпальність: Поезії, статті. К., 1997
14. Поверення: Поезії. Літературознавство. Публіцистика. Щоденники. Листи. Львів, 2005
15. Нотатки (1936–1968): Документально-художнє видання. К., 2008.

Література:

1. Некролог. "Вісник Організації оборони чотирьох свобід України" (Нью-Йорк), 1968, № 3
2. На могилі св. п. Євгена Маланюка освячено пам'ятник. "Свобода", 1970, 28 трав.
3. Самчук У. Планета Ді-Пі: Нотатки й міфи. Вінніпег, 1972
4. Євген Маланюк: В 15-річчя з дня смерті. Філадельфія, 1983
5. Керч О. Пам'яті Є.Маланюка. "Вісник Організації оборони чотирьох свобід України", 1984, № 1
6. О.Р. Пам'яті імператора залізних строф. Там само, 1984, № 6
7. Новиченко Л. Избранные работы. т. 1. М., 1985
8. Кислиця Д. Світе ясний... Оттава, 1987
9. Дорошенко Д. Коментар до перекладацької праці Є.Маланюка. "Березіль", 1992, № 9–10
10. Шелест В. Буремна поезія Є.Маланюка. Там само
11. Крупач М. "Моя краса (останнє зло ..."). "Дзвін", 1993, № 7/9
12. Шарварок О. Дві долі – одна трагедія: Павло Тичина – Є.Маланюк: діалог без відстані, розмова через тлумачів. "Київ", 1993, № 11
13. Короткий довідник з історії України. К., 1994
14. Лавріненко Ю. Є.Маланюк. В кн.: Українське слово, кн. 2. К., 1994
15. Білокінь С. Вояк української культури. В кн.: Маланюк Є. Книга спостережень. К., 1995
16. Войчишин Ю. "Ярий крик і біль тужавий ...". К., 1995
17. Маланюк Євген. В кн.: УЛЕ, т. 3. К., 1995
18. Одарченко П. Мої зустрічі з Є.Маланюком. В кн.: Одарченко П. Українська література. К., 1995
19. Качкан В. Нотатки про життєвий шлях і народознавчі горизонти творчості Є.Маланюка. "Народна творчість та етнографія", 1996, № 2/3
20. Самчук У. Листи до Є.Маланюка. "Сучасність", 1996, № 3/4
21. Астаф'єв О. Апокаліпсис Євгена Маланюка. Ніжин, 1997
22. Клочек Г. Князь духа і мислі. "Кур'єр Кривбасу", 1997, № 75/76
23. Куценко Л. "Ні, вже ніколи не покаюся...". Кіровоград, 1997
24. Черкашенко І. Славетний поет, вчений, філософ, воїн. "Літературна Одеса", 1997, № 1
25. Солдатенко Т.Я. Євген Маланюк: Життя і творчість: Навчально-методичний посібник. Суми, 1998
26. Куценко Л. "Так розчахнулось дерево родини..." (Штрихи до сімейної драми Маланюків: Листи поета до сина). Кіровоград, 1999
27. Омельчук О. "Міф України" Євгена Маланюка. В кн.: Актуальні проблеми сучасної філології: Літературознавство: Збірник наукових праць, вип. 7. Рівне, 1999
28. Рева Л. Слово про Євгена Маланюка. "Вісник Книжкової палати", 1999, № 9
29. Барчан В.В. Критична та літературознавча спадщина Є. Маланюка. В кн.: Україна на міжнародній арені у XX ст. Ужгород, 2000
30. Портнов А. Оцінка Леніна і більшовизму Євгеном Маланюком. "Сучасність", 2000, № 1
31. Синевич Б. Маланюк – літературознавець. "Слово і час", 2000, № 2
32. Куценко Л. Публіцистика Євгена Маланюка: пошук відповідей на "прокляті питання" і спроба естетичного самовизначення. Там само, 2000, № 10
33. Башук О. Євген Маланюк – людина гарячої віри й кам'яного серця. "Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України: спеціальний випуск". К., 2000
34. Куценко Л.В. Dominus Маланюк: Тло і постать. К., 2002
35. Його ж. "З Варшавою пов'язаний міцно…": Євген Маланюк і польські митці. "День", 2004, 3 квіт.
36. Абліцов В. Галактика "Україна". К., 2007
37. Визначні діячі українського національного відродження (XIX–XX ст.). Луганськ, 2008
38. Демченко Т.П. Подвиг молодих у рецепції Євгена Маланюка. В кн.: Українська революція 1917–1922 рр.: подвиг героїв Крут. К., 2008
39. Силуети Євгена Маланюка. В кн.: Салига Т. Воздвиження храму. Л., 2008.